МАРІЯ БАЙЛЯК. Люби те, що робиш, думай про результат роботи.

Люби те, що робиш, працюй не заради нагород. Таким є життєве кредо докторки  біологічних наук Марії Байляк. Однак, наполегливість науковиці все ж не залишилася без уваги. І в день 30-річчя Незалежності України у Києві на головній площі країни Президент Володимир Зеленський вручив їй орден княгині Ольги III ступеня.

Знайомтеся: професорка кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марія Байляк.

«Математика навчила мене думати»

Марія Байляк народилася у селі Боднарів Калуського району Івано-Франківської області. Ще навчаючись у школі, хотіла бути вчителькою. Проте, достеменно не знала, чого саме хотіла б навчати. Їй подобалися українська та німецька мови, біологія, історія, математика. Біологію  майбутня докторка біологічних наук обрала в 11 класі. Випадково. Учнів розподіляли за дисциплінами на шкільну олімпіаду. Марії Байляк випала біологія. Вона добре написала шкільну, далі – районну олімпіади, і так все закрутилося. Однак, однієї лише біології для того, чим зараз займається Марія Байляк, каже пані професор, їй було б замало.

«Якби я погано знала математику, я б не стала добрим біологом, а згодом – біохіміком. Математика дуже важлива – вона навчила мене думати. Вирішувати нестандартні завдання – легко робити розрахунки, прогнозувати».

Згодом ці навички придалися Марії Байляк під час навчання в університеті та роботи в лабораторіях.

Карасі у мисках та стерилізатор у пологовому

У 1998 році, закінчивши школу, Марія Байляк вступила до Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника на спеціальність «Біологія». Навчання завершила у 2003 році та отримала диплом спеціаліста з відзнакою, кваліфікація – біолог, викладач.

Можливо, пригадує професорка Байляк, вона б так і працювала у школі вчителькою, якби не потрапила на лекцію Володимира Лущака. Саме через нього, запевняє наша співрозмовниця, вона, напевно, й стала біохіміком.

«Це було, здається на першому курсі. Наша викладачка з ботаніки запросила Володимира Лущака прочитати нам лекцію. Щось про аноксію та гіпоксію у риб. Я слабо розуміла, що це таке, що таке вільні радикали, але він мене дуже зацікавив. Тоді я вперше почула, що людина розповідає про власні експерименти, а не читає нам суху лекцію. Я подумала: як ?? це ж можна щось самому робити??» – пригадує Марія Байляк.

Теперішні студенти, які мають змогу вчитися на біохімії в ПНУ, каже Марія Байляк, мають прекрасні можливості і чудові умови. Коли вона сама починала навчання, пригадує науковиця, спеціальність щойно створили. Не було нормальних лабораторій, обладнання, приладів. Однак, було велике бажання і азарт.

«Я змогла це робити вже аж в аспірантурі. В нас не було таких можливостей, які мають сьогоднішні студенти, які вже практично з першого курсу можуть займатися лабораторними дослідами. Моя перша лабораторія в центральному корпусі університету була в підвальному поверсі. Там карасі в тазіку були для експериментів. Автоклава не було для стерилізації –  ходили в пологовий, просилися до них. Це був ентузіазм. У нас було багато ідей і бажання їх перевірити. Власне, нас дуже добре вчив шукати нестандартні рішення Володимир Лущак. Він може запропонувати цікаву ідею практично на порожньому місці з мінімумом ресурсів. А ти мусиш зуміти проаналізувати, знати де знайти. І він нас цього навчив. Звісно, добре працювати, коли в тебе все є. А ти спробуй зробити щось, коли в тебе мізер. Можна сісти і скласти руки, а можна «перекваліфікувати», до прикладу, звичайний вентилятор на сушильну камеру», – сміється Марія Байляк.

Звісно, українські вчені часто програють західним колегам у фінансуванні та наявності обладнання, каже професорка Байляк. Проте, якісних результатів, вважає вона, можна досягти і на старішому обладнанні. Принцип дії у нього один. Єдиний мінус – доводиться витрачати більше часу і робити розрахунки самостійно. Тоді, як сучасні прилади видають результати на комп’ютер. Проте і сьогодні багато техніки можна отримати в рамках грантових проєктів. Головне – зацікавити своїм проєктом грантодавців і довести, що ти можеш це зробити.

Одна із таких можливостей випала після отримання премії Програми L’ORÉAL-ЮНЕСКО «Для жінок у науці 2018»: Марія Байляк змогла покращити технічну базу та отримала ресурси для самоосвіти.

Найбільш цитовані «невдачі»

Майже за 20 років наукової роботи докторка біологічних наук Марія Байляк у співпраці з колегами-науковцями опублікувала кілька десятків наукових праць, монографій, статей, тез доповідей. Однією з найбільш цитованих є стаття у співавторстві з Галиною Семчишин та Володимиром Лущаком «Вплив пероксиду водню на активність антиоксидантних ферментів у дріжджів Saccharomyces cerevisiae», яка вийшла у 2006 році.

Цікаво, що ця стаття з’явилася внаслідок невдалих спроб відтворити результати наявних на той час  досліджень. Це був один із перших експериментів початківця-біохіміка Марії Байляк, яка навчалася в аспірантурі.

«Мені доручили відтворити наявні результати. Був алгоритм, були вихідні дані. Однак, все, що я не робила, – марно. Відтворити не вдавалося. Я шукала – де допущено помилку. Починала знову і знову, пробувала різні шляхи, змінювала умови. Однак, кінцевий результат був не таким, як потрібно. В результаті виявилося, що ми вимірювали показники не на тому рівні, як то робили дослідники до нас. І от в результаті цих невдач ми дійшли висновку, що на певних етапах отриманий результат змінюється. Виявилося, що багато людей отримували такі ж результати, але не намагалися виявити причину. Ми ж пішли далі і зрозуміли, що проміжні етапи не завжди співпадають з кінцевим. Ми опублікували ці дані в статті, і тепер це одна з найбільш цитованих публікацій».

Кафетерійна депресія і сімейні лікарі

Сьогодні Марія Байляк разом із командою науковців працює в кількох різних напрямках. Група вчених досліджує процеси старіння на дрозофілах та мишах. Щоби зрозуміти, як ці процеси працюють у людей, оскільки миші біологічно близькі до них.

Ці дослідження проходять в рамках проєкту від Національного фонду досліджень України. Науковці вже виявили, що миші, які п’ють витяг з родіоли рожевої, активніші, вони почувають себе краще, краще запам’ятовують.

Ще один важливий напрямок – українсько-румунський проєкт щодо вивчення ожиріння і підходів для запобігання ожиріння. Тут також допомагають миші.

«Тварин годують їжею із супермаркетів, яку щодня купуємо собі ми, люди: солені, солодкі горішки, вафельки, цукерки, шинку. Ми даємо їм вибирати – звичайну їжу (корм, на основі того, що вони їдять в природі)  і їжу із супермаркету. Вгадайте, яку їжу вони вибирають?»

Результати приголомшують, каже професорка Байляк. Миші, які споживають їжу із супермаркетів, поправляються, набирають вагу. Більше того – після двох місяців «кафетерійної дієти» рівень глюкози в їхній крові суттєво виріс. А це вже перші ознаки загрози виникнення цукрового діабету другого типу. Крім того, змінилася поведінка – тварини стали тривожними, агресивними, депресивними.

Вже тільки на основі цих результатів вчені Прикарпатського університету можуть сказати, що люди також мають аналогічні загрози. Додайте до цього інші стресові чинники – екологію, проблеми на роботі, низькі заробітки, проблеми в сім’ї, і причини багатьох ваших захворювань стануть зрозумілими, каже Марія Байляк.

«Про це мають з людьми говорити сімейні лікарі. Але ми бачимо, що немає профілактики захворювань. Дати таблетку «від тиску» простіше. Але це тільки все ускладнює. Ми вже працюємо над цим зокрема в рамках румуно-українського проєкту. Працюємо на профілактику – пояснюємо сімейним лікарям, як вести роз’яснювальну роботу з людьми».

Орден княгині Ольги

Про вручення нагороди від Президента Марія Байляк дізналася за кілька днів до події. Каже, то був такий несподіваний дзвінок, що спершу навіть не повірила. Якби надворі був початок квітня, подумала б, що хтось жартує чи, принаймні, помилився номером. Однак – ні. Тож зібралася і вирушила до Києва.

Проте, вже навіть знаючи, що орден – це не жарт, не думала, що його вручення буде таким святковим – особисто від Президента країни під час урочистостей з нагоди відзначення річниці відновлення української незалежності.

«Ця нагорода стала для мене великою несподіванкою. Щоденно працюючи на кафедрі, займаючись науковими дослідами і навчаючи студентів, я зовсім не ставила перед собою якоїсь глобальної мети отримувати відзнаки, нагороди чи ордени. Звичайно, будь-які відзнаки – це важливо, бо це означає, що тебе цінують, а те, що ти робиш, комусь потрібно. Однак, якщо про це навмисно думати, нічого путнього з твоєї роботи не вийде. Однак, це не тільки моя нагорода – це заслуга кафедри і людей, які зі мною працюють», – каже Марія Байляк.

Ініціювали висунення її кандидатури в Національному фонді досліджень України. Особливістю роботи Фонду, який підтримує дослідження українських науковців, полягає в тому, що на конкурсній основі вчені мають можливість отримати фінансування для своїх наукових проєктів. У 2020 році Марія Байляк отримала грант від Національного фонду досліджень України для виконання проєкту “Інтермедіати фенілпропаноїдного шляху для продовження тривалості та якості життя”. Простішими словами, науковці ПНУ мають намір дослідити вплив деяких рослин та речовин, що є в цих рослинах, на процеси старіння. А саме – з’ясувати здатність цих препаратів сповільнювати старіння і те, як вони це роблять.

«До прикладу, ми досліджуємо родіолу рожеву. Те, що вона може продовжувати тривалість життя, знають всі. А от суть моєї роботи – з’ясувати механізми, тобто дізнатися чому і як саме вона так діє, що саме певні речовини цієї рослини роблять в організмі. Якщо ми це дослідимо, ми зможемо розробляти інші препарати, які діятимуть так само. Ми також вивчаємо інші рослини, які мають подібні до родіоли властивості, аби виявити, чи вони можуть так само мати такий ефект. Серед них лофант анісовий, перець чилі».

Любити те, що робиш

Секрет її успіху, каже Марія Байляк, простий. Треба працювати, любити те, що робиш. Не думати про нагороди і відзнаки, а думати про результат роботи.

«Ти можеш мати визнання і матеріальні доходи, але тебе це не буде тішити. Щастя не буде. Мені для щастя треба здоров’я».

Поза науковою роботою часто бракує часу на особисте життя і маленькі життєві радощі. Марія Байляк має кілька захоплень, які іноді вдається поєднувати: любить подорожувати, читати і вишивати.

Читати любила ще з дитинства. Перечитала мало не половину книжок із сільської бібліотеки. Іноді бібліотекарка навмисно приходила, аби дати мені книжки, бо туди рідко хто ходив.

Тепер все більше доводиться читати наукову літературу. На художню бракує часу. Як і на подорожі та вишивання. Марія Байляк любить вишивати бісером та нитками. Багато чого з вишитого дарує людям. Каже, любить, коли її роботи тішать чиєсь око та гріють серце.